Нотатки живої людини

Нещодавно Валерія завела щоденник. «Завела» . Мабуть це не зовсім правильне слово. Вона купила дуже гарний зошит, підписала його, але так і не занотувала жодної своєї думки. Вона просто не знала, що їй писати. Взагалі, для чого люди заводять щоденники? Думаю, все залежить від мети. Раціональний розум аналізує вчинки і емоції. У романтика щоденник викликає ностальгію. Мрійлива людина вбачає в минулому шлях до здійснення того заповітного майбутнього, що, як вони сподіваються, вже не за горами. Для когось щоденник це крок вперед, а для когось 10 кроків назад.

Життя сповнене протиріч. Є жінки з чудовим смаком але жахливим характером. Красиві і стильні чоловіки, вдягнені в дорогі костюми, але пусті всередині. Ззовні ідеальні пари, які в компанії ведуть себе так ніби крім них в світі немає нікого, але, коли залишаються наодинці не помічають один одного. Та найбільшим протиріччям я вважаю те, що шукаючи щастя в одному ми губимо його в чомусь іншому. Чи є абсолютне щастя? Те, в якому ми знаходимо баланс всьому тому про що нам вистачає сміливості мріяти.

Ранок після Дня Валентина. На скільки різним він може бути? Здається найромантичніший день в році просто не має іншого вибору ніж привести в слід за собою найромантичніший ранок. Але ні...

Як ви вже знаєте є в мене різні подруги і знайомі. Одні закохані і мрійливі, інші – жорсткі реалістки. Є й такі, в яких в житті вже була та сама мить, коли їм здавалось, що всі мрії здійснилися і попереду щасливе сімейне життя, діти і далі за планом. Це – заміжні подруги. Сьогодні я хотіла б вам розказати про свою знайому Ліну. Вона вийшла заміж 4 роки назад. Тоді їй було 25 і після кількох невдалих романів більше всього Ліні хотілося стабільності і священного сімейного вогнища, яке б вона могла оберігати з постійним відчуттям власної необхідності і значущості.

Вівторок... Хворію... Ще точно не знаю, що в мене за хвороба, оскільки симптомів надто багато, а я не доктор Хауз. Перебуваю в роздумах з вчорашнього вечора. Мені подзвонила добра знайома, назвемо її Танею :). В її голосі я чула, що вона у розпачі. Спробую передати її 2-годинний монолог у скороченому вигляді:

Коли мені тільки-но виповнилось 20 років, я почула на свою адресу, що вже пора б й подумати про створення власної родини. якщо передавати прямою мовою це прозвучало так: "Ого! тобі вже 20, а в тебе навіть немає нареченого. Подумай, маленька, гарний товар довго на полицях не лежить. А несвіже - нікому не потрібно!" Я тоді тільки посміхнулася і забула. Сьогодні ж думаю - хіба в кожної жінки є строк придатності? Якщо так, то куди ж звертатись щоб його продовжити?